- кочовий
- —————————————————————————————кочови́йприкметник
Орфографічний словник української мови. 2005.
кочовий
Смотреть что такое "кочовий" в других словарях:
кочовий — а/, е/. Який кочує (про народ, плем я тощо); мандрівний. || Власт. кочовикам; неосілий. || Признач. для проживання кочовиків. Кочовий намет. || Пов язаний з частою зміною пасовища, місця годівлі (про тварин, птахів) … Український тлумачний словник
кочовий — [кочови/й] м. (на) во/му/ чоув і/м, мн. чоув і/ … Орфоепічний словник української мови
бездомний — а, е. Який не має житла, притулку; безпритульний. || Без постійного місця проживання; кочовий (про спосіб життя). || Який не має сім ї; одинокий … Український тлумачний словник
кочевний — а, е, діал. Кочовий … Український тлумачний словник
кочівний — а/, е/. Те саме, що кочовий. Кочівні племена. Кочівні птахи … Український тлумачний словник
мандрівний — і/вна/, і/вне/. 1) Який мандрує. || Який постійно мандрує; бродячий. || Кочовий. 2) Заповнений мандрами … Український тлумачний словник
напівкочівник — а/, ч. Людина, що веде частково кочовий, а частково осілий спосіб життя … Український тлумачний словник
неосілий — а, е. Який не має постійного місця проживання (про народи, племена і т. ін.); кочовий … Український тлумачний словник
половці — ів, мн. (одн. по/ловець, вця, ч.; половча/нка, и, ж.). Тюркський кочовий народ, який в 11 13 ст. населяв степи між Дунаєм і Волгою, в тому числі Крим і басейн Дону та Сіверського Дінця; кумани, кипчаки … Український тлумачний словник
хазари — а/р, мн. (одн. хаза/р, хаза/рин, а, ч.; хаза/рка, и, ж.), іст. Тюркомовний кочовий народ, який з явився у Східній Європі у 4 ст … Український тлумачний словник
